Позивач стверджував, що відповідач, будучи ознайомлений із вступною та резолютивною частинами рішення та знаючи про відкриття виконавчого провадження, здійснив відчуження об'єктів нерухомості. За таких обставин, як стверджував позивач, зазначені дії призвели до фактичної неможливості виконання рішення суду. Отже, на думку позивача, укладений відповідачами договір купівлі-продажу нежитлового приміщення є фіктивним, оскільки його вчинено сторонами без наміру створення правових наслідків.

Суди першої та апеляційної інстанції позовні вимоги про визнання договору недійсним  задовольнили повністю.

Тоді відповідач звернувся до касаційної інстанції, мотивуючи свою скаргу тим, позивач не є стороною договору купівлі-продажу, договір не містить суджень про його права та обов’язки, а також не стосується майна позивача або його майнових чи немайнових прав –а отже, тут мова не йде про захист прав та інтересів позивача.

Проте Верховний Суд судові рішення попередніх інстанцій залишив без змін, а скаргу відхилив. І ось чому.

Як було встановлено судами,  у матеріалах справи відсутні будь-які докази вчинення іншим відповідачем дій, спрямованих на виконання умов договору про оплату. В свою чергу продавець майна також не вчинив жодних дій щодо витребування коштів за проданий ним об'єкт нерухомості. Крім того, відповідачі не відобразили у бухгалтерському обліку господарську операцію з купівлі-продажу вказаного нерухомого майна. Тобто відповідачі не вчинили необхідних дій, спрямованих на досягнення правових наслідків, які обумовлені спірним договором.

За таких обставин спірний договір купівлі-продажу може бути кваліфікований як правочин, який не був спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків – тобто як фіктивний правочин.

КГС ВС нагадав, що згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони, вчиняючи його, знають, що він не буде виконаним. Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. Вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, які встановлені законом для цього виду правочину.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є:

введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників;

свідомий намір невиконання зобов’язань договору;

приховування справжніх намірів учасників правочину.

Встановлені судами в даній справі обставини свідчать про умисел обох сторін правочину приховати справжні наміри учасників правочину, а саме виведення нерухомості з власності відповідача без отримання плати за це майно, з метою уникнути виконання рішення суду.

З повним текстом постанови ВС/КГС у справі № 903/439/18 можна ознайомитись за посиланням.