Таке рішення зробив Касаційний цивільний суд Верховного Суду.

Свою позицію він аргументував наступним:

Положеннями частин 1-4 статті 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При цьому, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Однак, керуючись положеннями зазначеної статті 137 ЦПК України, суд апеляційної інстанції у даній справі не звернув уваги на те, що за нормами частини 1 статті 42 ЦПК України, сторони є учасниками справи у справах позовного провадження, тоді як справа, в якій прийнято оскаржувану постанову, розглянута в порядку окремого провадження.

А порядок розгляду справ окремого провадження визначений статтею 294 ЦПК України.

Відповідно до частини 7 цієї статті, при ухваленні судом рішення судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не встановлено законом (постанова КЦС ВС від 25 березня 2020 року у справі № 607/1219/18).