Вікторія Ліснича: «Китай в черговий раз підтвердив, що бачить в нашій країні перспективний майданчик для інвестицій"

Lisnycha Viktoria

– Вікторіє Миколаївно, як Ви оцінюєте підсумки українсько-китайської співпраці у 2017-му році?

– На мій погляд, найкраще їх характеризує промова віце-прем’єра Державної ради Китайської Народної Республіки Ма Кая на засіданні Третьої міжурядової комісії зі співробітництва у грудні. “Китай передбачив для співпраці з Україною 7 млрд доларів, і навіть більше, якщо будуть успішні проекти», – підкреслив Ма Кай на зустрічі з прем’єр-міністром Володимиром Гройсманом.

Таким чином, китайська сторона вчергове підтвердила, що бачить в нашій країні перспективний майданчик для вкладення інвестицій. Нас не обмежили у виборі сфер інвестування, а навпаки – націлюють створювати проекти, виходячи з потреб українського ринку.

Погодьтеся, для України, яка відчуває гостру необхідність у фінансових ресурсах для економічного розвитку, такий стратегічний довгостроковий партнер – це шанс відчути твердий інвестиційний ґрунт під ногами. Хоча й цих коштів нашій економіці зараз бракує: щоб досягти стабільного економічного зростання, згідно з даними Українського інституту майбутнього, нам необхідно щорічно залучати 18 млрд дол. інвестицій.

Але тут ми бачимо головну проблему – відсутність сприятливого інвестиційного клімату, який дає певні гарантії іноземному інвестору на отримання прибутку.

Підприємці і фахівці єдині в оцінці ситуації на ринку інвестицій, називаючи найгостріші питання: низький рівень захисту прав власності і кредиторів, обмеження на рух капіталу і валютне регулювання, складне податкове адміністрування, нестабільність банківської системи, недосконала система отримання ліцензій. Окремим пунктом йде вплив корупційної складової на ведення господарської діяльності. І ось тут складається парадоксальна ситуація. В Україні існує велика кількість інвестиційно-привабливих проектів зі значним потенціалом зростання і рівнем рентабельності інвестицій. Є інвестори, готові вкладати. Але без чіткої системи регулювання відносин між бізнесом і державою далі слів справа не йде.

– Ви даєте досить жорстку оцінку ситуації – безапеляційно, як хірург, розмовляючи з тяжко хворим пацієнтом.

– Ну недарма ж я лікар-кардіолог за фахом, а інвестиційний клімат в Україні це якраз пацієнт, який потребує особливої уваги! Професія привчила мене швидко ухвалювати рішення – деколи дуже жорсткі, заради порятунку життя людини. Але саме такий підхід необхідний зараз і в економічній сфері – адже йдеться про життя величезної країни, мільйонів людей.

До речі, розглядати проблему глобально і без емоцій вже як управлінець я вчилася на прикладах кризових менеджерів світового масштабу, серед яких була «Залізна леді Китаю», віце-прем’єр Держради КНР У І. Колосальна завзятість, неймовірна харизма, бачення перспективи на багато років наперед, жорсткість у відстоюванні власної позиції і миттєве ухвалення рішень – це лише деякі її якості, завдяки яким американський журнал Forbes кілька років поспіль включав пані У І до трійки найвпливовіших жінок планети.

Я спостерігала за тим, як на початку 2000-х років в КНР створювалася система санепідемнагляду – в той критичний момент, коли SARS (вірус сумнозвісної атипової пневмонії) вирвався на свободу. Саме пані У І, перебуваючи на посаді віце-прем’єра, взяла на себе обов’язки міністра охорони здоров’я та вибудувала ефективну систему, здатну протистояти смертельній небезпеці. Систему, яка не знищиться та буде працювати, навіть якщо відбудеться зміна влади.

Так і сталося: У І відійшла від керівництва, а продумані нею механізми на випадок раптового виникнення надзвичайних ситуацій у громадській санітарії працюють і постійно удосконалюються. Нарощується система швидкого реагування, центрів швидкої допомоги, реанімаційної служби та контрольної системи медичної інформації. Все рухається по наростаючій – на благо людей і країни. Мені здається, в цьому і полягає головне завдання кожного професійного політика і патріота. Все, що ти робиш – чи береш участь у найбільших світових економічних самітах, чи перебуваєш на дипломатичному рауті, або голосуєш за законопроект у ВР – з усього цього ти маєш отримати максимум користі для своєї країни. І не оглядаючись на те, залишишся ти біля керма чи підеш.

– Охорона здоров’я України зараз теж переживає реформу, яка викликала неоднозначну реакцію. Суспільство розділилося, медики б’ють на сполох. А які плюси і мінуси медичної реформи бачите Ви?

– Як людина справи, я звикла діяти, а не марнувати час на критику. Але в будь-якому разі переконана: перш ніж винаходити «велосипед» і втрачати роки на його перевірку і впровадження, потрібно максимально ефективно використовувати міжнародний досвід з урахуванням особливостей нашої країни. Такий підхід допоможе уникнути глобальних помилок і потрясінь при переході на нову систему, а це особливо важливо, коли йдеться про життя й здоров’я мільйонів людей.

Я не один рік обіймала посаду заступника директора Національного інституту серцево-судинної хірургії ім. М. Амосова і знаю систему зсередини. Реформи українська охорона здоров’я життєво потребує – це сумніву не підлягає. Ми постійно піднімали це питання на державному рівні, скликали круглі столи, міжнародні форуми. Дуже активно обговорювали введення обов’язкової страхової медицини, яка мала стати основою в реструктуризації сфери охорони здоров’я. На жаль, далі обговорень справа не рушилася, не було належної законодавчої бази.

За словами розробників, ключовим моментом нинішньої реформи стане система, за якої гроші «йдуть» за пацієнтом. Тобто, медустанови отримуватимуть гроші лише за конкретні послуги, надані конкретному пацієнтові. При цьому держава оплатить послуги первинної медико-санітарної допомоги, а також частину спеціалізованих послуг. Для інших послуг передбачено рівну участь держави та пацієнта, а ось дорогі операції українці мають взяти на себе. На жаль, досі не опубліковані списки послуг, які цілком або частково оплачуватиме держава, немає прейскуранта на платні послуги. Це лякає людей, вони бояться, що лікуватися багатьом стане не по кишені…

– Як Ви вважаєте, їх побоювання виправдані?

– Доки реформу не запущено, точної відповіді на це питання немає. Саме тому такою важливою є прозорість будь-якої законодавчої ініціативи і реформи – все «підводні» камені мають бути прописані і озвучені заздалегідь. Люди не повинні жити в невідомості.

Мене непокоїть ще одне: якщо та чи інша медустанова не зможе набрати необхідної кількості пацієнтів, то вона не зможе себе утримувати, доведеться скорочувати фахівців і навіть закриватися.

З одного боку, це зроблено для того, щоб громадяни змогли самостійно вибирати накращих лікарів, клініки. Але з іншого боку, для невеликих населених пунктів в сільській місцевості це може призвести до катастрофи. Невідомо, чи зможуть місцеві установи охорони здоров’я забезпечити себе платними або частково-платними послугами в умовах, коли соціально-побутові умови життя наших громадян в цих регіонах є в украй депресивному стані …

І тут дуже б у пригоді став досвід Китаю, який вже 15 років впроваджує нову сільську кооперативну систему охорони здоров’я. У ній присутні урядові субсидії, особиста оплата, а також колективна допомога, благодійні пожертвування. Наскільки вона ефективна, можна судити хоча б з того, що середня тривалість життя в Піднебесній досягла 71,95 року, що перевищує середньосвітовий показник на 5 років. Мені здається, гріх не скористатися таким досвідом. Тим більше, Китай готовий відкрито ділитися своїми напрацюваннями в галузі охорони здоров’я – в межах своєї глобальної ініціативи «Один пояс і один шлях».

– Що ще Ви залучили б з системи охорони здоров’я Китаю? Які механізми можна так само успішно застосувати в Україні?

– Основний напрямок охорони здоров’я Китаю – профілактика захворювань. Ось з цього б я і розпочала. У всіх великих і середніх містах створено так звану квартальну мережу санітарно-медичних послуг, яка надає профілактичне й комплексне лікування, а також оздоровчі заходи. Закладають цю структуру при будівництві нових житлових кварталів, з урахуванням розвитку урбанізації, структурної зміни захворювань населення і його старіння.

Такий підхід є ефективним і задля забезпечення максимальної допомоги, економії ресурсів охорони здоров’я, але також передбачає розвантаження транспортної системи, зокрема, вирішує проблему пробок. Адже людям не доводиться переміщатися містом у пошуках медичної допомоги.

Ще один крок, зроблений в КНР до переходу з лікування на профілактику, з короткострокового на тривале ведення хворих – формування кадрового резерву добре підготовлених і вмотивованих лікарів загальної практики. Вони і лікують, і займаються профілактикою, виявляючи захворювання на ранніх стадіях до виникнення ускладнень, які потребують дорогого лікування та тривалого перебування в стаціонарі. Але головна їхня перевага – такі лікарі по-справжньому орієнтовані на потреби людей.

І цей фактор є найбільш принциповим. Ми зараз багато кажемо про Україну як про країну XXI століття, про необхідність впроваджувати передові технології, інновації. Але неможливо стати країною майбутнього, якщо не буде зроблено акцент на її головну цінність, її душу – на людей, їх якість життя та здоров’я. Знаєте, я дуже сподівалася після Революції гідности, що це стане пріоритетом національної політики України, що нарешті ми будемо дивитися на власну країну, як на наш дім, на наше місце життя. Але й тут нас випередив Китай, уряд якого в 2016 року поставив питання здоров’я у центр всієї системи розробки політичних та економічних рішень в країні. Тобто кожен план, будь-який проект, наприклад, будівництво оцінюється не лише з урахуванням рентабельності і необхідності, а й за ступенем впливу на здоров’я громадян. Це крок, який не має прецеденту у світовій охороні здоров’я!

– Чим, на Вашу думку, Україна може зацікавити китайських партнерів в медицині, фармацевтиці?

– Значною мірою бажанням інвестора керують інновації і технології, а вони існують в усіх секторах української економіки. Звичайно, не так багато, як хотілося б. Наші фахівці, як і раніше, затребувані, а методики не мають аналогів у світі.

Зокрема, Україна є передовим розробником технологій у галузі клітинної медицини, яка допомагає долати таке небезпечне захворювання, як діабет. У КНР на діабет хворіє 12% дорослого населення, і це число зростає в геометричній прогресії. До того ж у жителів Азіатсько-Тихоокеанський регіону діабет розвивається раніше, ніж у європейців, а перебіг хвороби набагато тяжчий. ВООЗ б’є на сполох, прогнозуючи, що, за збереження нинішніх тенденцій, діабет, який потребує дорогого лікування, може серйозно позначитися на зростанні інших хронічних захворювань, включаючи хвороби серця і деякі види раку, пов’язані з режимом харчування.

І це лише один із напрямів. Проекти можуть бути найрізноманітнішими: починаючи від сучасних лікарень, оснащених інноваційним обладнанням, і закінчуючи спеціалізованими центрами реабілітації для дорослих і дітей із особливими потребами, в яких ефективно поєднається унікальний китайський досвід профілактики й лікування різних захворювань впродовж п’яти тисяч років та новітні розробки українських вчених. Нашим країнам є чим поділитися одним одна з одною, головне – діяти. Як кажуть китайці, не бійся зволікати – бійся зупинитися.

Матеріал опублікований в Журналі "Україна-Китай" (n5(11)2018).

Прочитано 2410 разів