Швидке зростання прямих іноземних інвестицій стало характерною ознакою глобалізації. Міжнародне інвестиційне співробітництво поступово розвивалося від міжнародно-правового захисту до міжнародно-правового регулювання зарубіжних капіталовкладень, від двосторонніх до багатосторонніх договорів у сфері правового забезпечення іноземної інвестиційної діяльності.

Міждержавне інвестиційне співробітництво завжди виступає каталізатором процесів на всіх рівнях глобальної економіки. Глобалізація вимагає чіткої узгодженості в правовому регулюванні і часто має своїм наслідком відставання державного регулювання від потреб розвитку. Особливо це помітно у сфері міжнародних економічних відносин включно з інвестиційними відносинами.

Міжнародні інвестиційні договори відрізняє новий підхід у розвитку інвестиційного співробітництва, заснований на виконанні державами-учасниками зобов’язань з регулювання інвестицій та встановленні контролю за виконанням цих зобов’язань з боку створюваної на основі міжнародного договору процедури розгляду суперечок, пов’язаних з інвестиціями.

Особлива роль договірного права пояснюється специфікою об’єкта регулювання, його значенням у сучасному міжнародному праві, а також особливостями джерел права міжнародних договорів. Все це обумовлює його особливе місце в системі сучасного міжнародного права. Інвестиційний процес виступає як сукупність юридичних норм, що регламентують відносини, що складаються між різними учасниками інвестиційної діяльності.

З єдності предмета регулювання інвестиційного процесу в умовах єдиного і взаємозалежного світу формується інвестиційне право, що складається з двох видів і сфер правового регулювання: національно-правового та міжнародно-правового.

Держави, приймаючи національні законодавчі та інші нормативно-правові акти, а також укладаючи міжнародні договори (або приєднуючись до них), створюють юридичний комплекс з дворівневих юридичних норм і правил, що регулюють на їх територіях іноземну інвестиційну діяльність.

ОСУЧАСНЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА

30 грудня 2020 р. на відео-саміті глав держав ЄС та КНР завершилися переговори щодо всеосяжної інвестиційної угоди. Переговори розпочались у 2013 р., тривали 7 років, складалися з 35 раундів, і попри складності сторони досягли консенсусу. Інвестиційна угода між Європейським союзом і Китаєм стала важливим кроком до стратегічної співпраці ЄС і КНР та свідченням надзвичайної зацікавленості всіх учасників у позитивному результаті.

Слід зазначити, що відносини Пекіна і Брюсселя мають свої подразники. Так, для китайської сторони одним із пріоритетних залишається завдання стикування власної стратегічної ініціативи «Один пояс, один шлях» і стратегії ЄС з економічного сполучення з Азією, реалізація якої наразі ускладнюється пандемією і американським тиском на Пекін і його партнерів.

Зі свого боку Євросоюз домагається спрощення доступу європейських компаній до закритих для прямих іноземних інвестицій секторів китайського ринку. Поза тим, Брюссель не погоджується з політикою Пекіна щодо примусу європейських компаній до передачі технологій і ноу-хау спільним з китайськими партнерами підприємствам. Зрештою, у Брюсселі давно висловлюють невдоволення китайською політикою державного субсидування низки галузей промисловості, вбачаючи в цьому прояв недобросовісної конкуренції.

Завершення переговорів – це значна подія на тлі спаду світової економіки. Євросоюз дає зрозуміти, що його лінія у відносинах з Пекіном не копіює автоматично курс трансатлантичних союзників. Минулого року в ситуації загального зниження обсягів китайського експорту і імпорту, викликаних несприятливою макроекономічною кон’юнктурою у зв’язку з пандемією, падінням цін на нафту і напруженістю у відносинах із США, ділове співробітництво з ЄС стало для Піднебесної потужним двигуном його відносин із Заходом.

За півтора останніх десятиліття ЄС утвердився в ролі провідного ділового партнера КНР, а для Китаю Євросоюз став другим найбільшим партнером після США. Зазначена інвестиційна угода покликана забезпечити принципово новий підхід наднаціональних інститутів ЄС до регулювання інвестиційного співробітництва, доповнюючи процес об’єднання національних механізмів контролю та оцінки прямих іноземних інвестицій держав-членів ЄС.

Окремо варто виділити низку зобов’язань, які взяла на себе китайська сторона. По-перше, значно розширюється доступ для європейських інвесторів до таких секторів економіки Китаю, як телекомунікації, хмарні обчислення, розробка біотехнологій, охорона здоров’я, що раніше позиціонувалися як критично важливі для забезпечення національної безпеки та були закриті для іноземних інвесторів. Дана угода підписана в умовах, коли з 2021 року в Китаї буде діяти законодавче регулювання прямих іноземних інвестицій (ПІІ), орієнтоване на розширення допуску іноземних інвесторів до роботи на внутрішньому ринку.

По-друге, Китай взяв на себе зобов’язання щодо розкриття інформації про державні субсидії в секторі послуг і проведення консультацій про субсидії, які можуть ущемити інтереси інвесторів з ЄС на китайському ринку.

По-третє, Китай зобов’язується підвищити стандарти в галузі охорони праці та навколишнього середовища, застосовуючи норми міжнародного регулювання: Паризької угоди по клімату, конвенції Міжнародної організації праці.

Особливої уваги заслуговує запропонована система вирішення суперечок: у рамках угоди сторони погодилися використовувати систему двостороннього дозволу, таку ж, як і в торгових угодах – state-to-state dispute settlement. Ця система повторює модель СОТ, коли кожна зі сторін висуває в арбітражну комісію свого представника, а потім члени комісії вибирають свого голову від третьої (незалежної) сторони.

Дана система буде доповнена моніторинговим механізмом, який планується створити на етапі до розгляду на політичному рівні і який займатиметься досудовим розглядом спірних питань. Також за підсумками переговорів були позначені правила і процедури щодо захисту інтелектуальної власності компаній від вимушеного трансферу технологій, включаючи моніторинг угод, які мають на меті отримання контролю над технологіями.

У рамках досягнутих домовленостей окремо визначено питання моніторингу інвестицій державних корпорацій. Інвестиційна угода посилить контроль над діяльністю такого роду компаній. Зокрема, китайська сторона зобов’язується надавати всю необхідну інформацію для оцінки дій корпорацій на відповідність положенням інвестиційної угоди. У разі порушення умов угоди передбачена процедура розгляду справи в арбітражному суді.

Україна та Китайська Народна Республіка 4 січня 2021 р. відзначили 29-ту річницю від дня встановлення дипломатичних відносин між двома країнами. Правові основи, закладені в інвестиційну угоду між ЄС і КНР, мають практичне значення для правників України, які опікуються реформуванням і вдосконаленням інвестиційного законодавства. Українські фахівці уважно вивчають досвід досягнення складного консенсусу нашими європейськими і китайськими колегами шляхом правового врегулювання.

КИТАЙСЬКА МУДРІСТЬ: В ОСНОВІ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ЛЕЖИТЬ ЗАКОН

Від початку економічної реформи 1978 р. Китай проводить цілеспрямовану політику щодо стимулювання припливу іноземних інвестицій у національну економіку. Збільшення обсягів зарубіжних капіталовкладень і підвищення ефективності їх використання розглядаються керівництвом КНР як пріоритетні цілі.

Наразі саме досягнення в цій царині сприяли вирішенню таких економічних завдань, як розвиток економіки КНР в умовах обмеженості внутрішніх фондів, перехід національної економіки до ринкових відносин, модернізація економіки за рахунок впровадження сучасного обладнання та технологій, інтеграція економіки у світове господарство, підвищення рівня життя і зайнятості населення.

Основну роботу щодо регулювання припливу іноземного капіталу до Китаю виконують Держрада КНР, Держкомітет з реформи і розвитку, Міністерство комерції, Міністерство закордонних справ, Міністерство фінансів, Держкомітет з контролю за банківською діяльністю, Державне митне управління, Китайська міжнародна торгова палата, Управління торгово-Промислової Адміністрації для залучення інвестицій в Китайську Народну Республіку.

 Нормативно-правова база, що регулює інвестиційну діяльність у КНР, визначена наступними документами: Закон КНР «Про підприємства з іноземним капіталом» 1986 р.; Закон Китаю «Про спільні підприємства з іноземним капіталом» 1979 р.; «Положення Китайської Народної республіки про застосування Закону про підприємства з іноземним капіталом» 1990 р.; Закон КНР «Про спільні акціонерні підприємства» 1979 р.; «Тимчасові правила створення спільних зовнішньоторговельних компаній в КНР» 2003 р.; Закон КНР «Про компанії»; Закон КНР «Про підприємства зі 100 % іноземним капіталом» 1986 р.; «Правила діяльності представництв зарубіжних юридичних фірм в КНР»; Положення «Про порядок реєстрації в КНР інвестиційних проєктів».

У березні 2002 р. Держрада КНР видала постанову, яка регламентує подальший розвиток співробітництва КНР з іноземними інвесторами. На цій підставі Держкомітет у справах планування і розвитку, Держкомітет у справах економіки і торгівлі та Міністерство зовнішньої торгівлі КНР оприлюднили спеціальний «Каталог галузевих і регіональних пріоритетів для залучення зарубіжних капіталовкладень».

На відміну від каталогу 1995 р., новий каталог забезпечив більший ступінь лібералізації. Згідно з новим Каталогом всі галузі і сфери діяльності китайської економіки (всього – 371) розділені на чотири категорії з точки зору співпраці з іноземними інвесторами: 1) заохочувані – збільшення числа зі 186 до 262 пунктів; 2) дозволені; 3) обмежуються – зменшення зі 112 до 75; 4) заборонені. З моменту приєднання до СОТ Китай провів значну лібералізацію законодавства, що регламентує діяльність іноземних інвесторів на внутрішньому ринку капіталу.

Зокрема, у квітні 2003 р. Міністерство торгівлі КНР випустило Положення «Про злиття та поглинання між зареєстрованими в КНР компаніями за участю іноземного капіталу і китайськими підприємцями будь-якої форми власності», яким встановило, що компанії, які належать іноземним інвесторам, мають можливість здійснити злиття з китайським підприємством будь-якої форми власності, повністю або частково викупив його акціонерний капітал або активи.

У 2004 р. була опублікована Постанова Держради КНР «Про реформу інвестиційної системи», у якій підкреслюється намір продовжувати політику відкритості китайської економіки для іноземних інвесторів як однієї з основних державних політичних установок. Головним напрямком реформи інвестиційної системи проголошено подальше спрощення процедури затвердження інвестиційних проєктів, розширення компетенції провінційних урядів щодо проєктів для залучення інвестицій.

Встановлені процедури і правила розглядаються в «Положенні Китайської Народної республіки про застосування Закону про підприємства з іноземним капіталом». Згідно з положенням створення підприємств іноземного капіталу має не тільки сприяти економічному розвитку китайської нації, вести до досягнення економічної ефективності, а також відповідати, щонайменше, одній з таких умов:

1. Підприємство має використовувати передову технологію й устаткування, розвивати виробництво нової продукції, економити енергоносії та сировину, виробляти висококласну продукцію, яка може заміщати імпортовану.
2. Вартість продукції, що експортується за рік, повинна перевищувати 50 % від вартості всієї річної продукції, повинен здійснюватися баланс доходів і витрат в іноземній валюті або валютні доходи повинні перевищувати витрати. Заявки на створення підприємства з іноземним капіталом не затверджуються при наявності однієї з таких обставин:

➡ обмеження суверенітету Китаю або загроза суспільним інтересам;
➡ загроза державній безпеці Китаю;
➡ порушення китайського законодавства;
➡ невідповідність вимогам розвитку китайської національної економіки;
➡ можливість забруднення навколишнього середовища.

Загалом це Положення регламентує, надає прозорість і тим самим істотно полегшує приплив до КНР іноземних інвестицій у вигляді придбання та реструктуризації наявних китайських підприємств.

Складовою частиною інвестиційного співробітництва є науково-технологічне співробітництво. Однією з умов ефективної комерційної реалізації науково-технічної продукції є її правова захищеність. У Китаї захист прав на інтелектуальну власність регулюється такими законодавчими актами як: Патентний Закон, Закон «Про товарні знаки», Авторський Закон, Закон «Про недобросовісну конкуренцію», а також Положення, які забороняють дії, які мають наслідком поширення виробничих таємниць, Положення про регулювання експорту та імпорту технологій.

Однак якщо говорити про реально задіяну правову систему, що забезпечує захист прав на інтелектуальну власність, то загалом правова система КНР приведена у відповідність до вимог Угоди про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (ТРІПС), хоча питання про вдосконалення системи щодо деяких проблем залишається актуальним.

ВДОСКОНАЛЕННЯ ТРИВАЄ

1 січня 2020 р. набув чинності Закон Китайської Народної Республіки про іноземні інвестиції. Закон відкриває широкі можливості для іноземних компаній і скасовує дію трьох основних законів, що регулювали діяльність інвесторів. Тепер іноземним компаніям в Китаї гарантуються рівні з вітчизняними інвесторами права і обов’язки, а також право користуватися національним статусом в інвестиційній діяльності в КНР.

Закон застосовується до закордонних інвесторів, які працюють в Китаї. Іноземними інвестиціями називається інвестиційна діяльність, що проводиться в Китаї зарубіжними підприємствами або фізичними особами, які:

➡ створюють компанії в Китаї;
➡ набувають акції китайських підприємств або частки в статутному капіталі, майні;
➡ роблять грошові вкладення в нові проєкти Китаю;
➡ інвестують в інші форми, описані в законах КНР.

Новий закон гарантує державну підтримку компаніям з іноземним капіталом. Програма державних закупівель відкриває можливості купувати товари, вироблені на підприємствах за участю іноземних інвестицій, на однакових з вітчизняними компаніями умовах. Також в законі прописано, що ані держслужбовці, ані урядові органи не мають права примушувати до передачі технологій підприємства з іноземними інвестиціями, що працюють на території Китаю.

Сфери участі іноземних інвесторів регулюються. Не допускаються іноземні інвестиції відповідно до негативних списків допуску. Інвестори можуть вкладати гроші, тільки якщо виконають умови, прописані в негативних списках. У ті сфери, які не включені в негативні списки, іноземний інвестор може робити інвестиції на однакових з вітчизняними інвесторами умовах.

Уряд буде вживати заходи із стимулювання іноземного інвестування та спрощення порядку їх здійснення. Підприємства з іноземною участю можуть брати участь в обговоренні законів з інвестицій, робити зауваження і пропозиції щодо запропонованих нововведень, а також брати участь при розробці стандартів діяльності інвесторів.

Держава консультує інвесторів з питань законів і актів, що регулюють інвестиції. Китай створює різноманітні системи інвестиційного співробітництва, розширюючи обмін і взаємодію в міжнародній інвестиційній сфері. Потік іноземних інвестицій регулюється в окремих регіонах. Також створюються спеціальні економічні зони для комфортного розвитку проєктів.

Іноземні інвестори отримують передбачені державою пільги, а їхні інвестиції заохочуються та спрямовуються в певні регіони, галузі та сфери. Іноземне підприємство може залучати фінансування будь-якими способами і публічно розміщувати облігації, акції та інші цінні папери. Співробітники уповноважених органів зобов’язуються зберігати конфіденційність інформації, отриманої під час виконання службових обов’язків.

Новий закон забезпечує державний захист інтелектуальної власності інвестора і дає йому право вільно вивести з території КНР свої капіталовкладення і прибуток. Держава гарантує не допускати примусове вилучення іноземних інвестицій, таке вилучення може бути тільки при наявності особливих обставин. Закон захищає інвесторів від застосування до них додаткових обов’язків і умов, що не прописані в законах.

Держава здійснює контроль і перевірку безпеки іноземних інвестицій. Якщо для інвестування в певну сферу потрібне отримання ліцензії, інвестор зобов’язаний її отримати, інакше діяльність буде порушувати законодавство КНР.

Правила отримання ліцензії однакові для всіх інвесторів. Підприємства, що здійснюють виробничо-господарську діяльність, зобов’язані дотримуватися вимог з охорони праці та соціального забезпечення, які існують у КНР. Їх діяльність підлягає контролю, зокрема антимонопольному.

Новий закон враховує не тільки потреби інвесторів, але й передбачає відповідальність за порушення. Якщо іноземний інвестор вкладає гроші в заборонені сфери, він отримує припис з вимогою припинити свою діяльність. Також можливе відчуження майна та акцій або їх конфіскація, якщо вони були отримані з порушенням чинного законодавства. При виявленні порушень уповноваженим органом видається припис з вимогою їх усунути. При відмові або невиконанні вимог застосовуються заходи, описані вище.

Якщо іноземний інвестор не надає до уповноважених органів звітність про інвестиції, йому видається припис про усунення порушення в конкретний термін. При порушенні цього терміну на інвестора накладається штраф. Відповідальність поширюється і на співробітників уповноважених органів КНР. За розголошення комерційної таємниці, недбалість, допущені помилки при виконанні службових обов’язків до них застосовується кримінальна відповідальність. При вчиненні дискримінаційних дій по відношенню до іноземних інвестицій у КНР за державою залишається право вжити заходи у відповідь.

Характерна особливість китайського законодавства полягає в тому, що законодавчі акти розробляються неспішно, ґрунтовно і нечасто піддаються перегляду. Положення, що розробляються в розвиток законів, затверджуються зазвичай через чотири роки після самих законів. Саме ретельне опрацювання деталей у китайському законодавстві, особливо в підзаконних актах, сприяє реалізації положень на практиці.

Китай створює сприятливі умови для ведення інвестиційної діяльності на чесних конкурентних умовах і поряд з цим зобов’язує інвесторів дотримуватися китайського законодавства і не вести діяльність, яка несе загрозу державній безпеці КНР. Водночас китайська влада вже стурбована відтоком капіталу з країни і починає посилювати контроль за інвестиційними потоками, що призводять до скорочення загальних обсягів інвестицій з країни. Потенційні інвестори почали більш обережно підходити до вибору країн/об’єктів для фінансування, ретельно зважуючи економічні і геополітичні ризики.

ШЛЯХОМ ДО ІНВЕСТИЦІЙ

Інтерес до України є не тільки в західних держав. Президент України Володимир Зеленський в інтерв’ю журналісту програми Axios американського телеканалу HBO наголосив, що незалежно від нації, якщо люди, бізнес, конкретна країна ставляться до вас з повагою, поважаючи ваш народ та кордони, то вони можуть бути присутніми у вашій країні.

Україна високо цінує стратегічне партнерство з Китаєм та зацікавлена в максимальному використанні потужного потенціалу двосторонньої взаємодії. Подальша лібералізація двосторонньої торгівлі та поглиблення інвестиційного співробітництва стануть важливим поштовхом для відновлення економік і подолання негативних наслідків пандемії в наших країнах.

Одним з перших кроків щодо врегулювання відносин в інвестиційній сфері в Україні стало прийняття Верховною Радою України законів України «Про захист іноземних інвестицій на Україні» та «Про інвестиційну діяльність» 1991 р. Вказаний законодавчий акт спрямований на захист інвестицій, прибутків, законних прав та інтересів іноземних інвесторів на території України. Законом визначено правовий режим діяльності іноземних інвесторів та гарантії держави щодо здійснення інвестиційної діяльності на території України.

А основне спрямування Закону України «Про інвестиційну діяльність» полягає в забезпеченні рівного захисту прав, інтересів і майна суб’єктів інвестиційної діяльності незалежно від форм власності, а також в ефективному інвестуванні економіки України, розвитку міжнародного економічного співробітництва та інтеграції.

У 1992 р., бажаючи заохочувати, захищати і створювати сприятливі умови для інвестицій, між Урядом України і Урядом Китайської Народної Республіки підписана відповідна Угода.

Особливості режиму іноземного інвестування на території України встановив Закон України «Про режим іноземного інвестування» 1996 р. Положення цього Закону врегульовують відносини, зокрема щодо державних гарантій захисту іноземних інвестицій, державної реєстрації та контролю за здійсненням інвестицій, діяльності підприємств з іноземними інвестиціями, розгляду суперечок тощо.

Важливе значення має Закон України 2000 р. «Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб’єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження». Він спрямований на захист конкуренції між суб’єктами підприємницької діяльності, створеними без залучення коштів або майна (майнових чи немайнових прав) іноземного походження, та суб’єктами підприємницької діяльності, створеними за участю іноземного капіталу, забезпечення державного захисту вітчизняного виробника та конституційних прав і свобод громадян України.

Окреме місце в системі інвестиційного законодавства посідає прийнятий 2001 р. Закон України «Про інститути спільного інвестування (пайові та інвестиційні фонди)», який визначає правові та організаційні основи створення, діяльності та відповідальності суб’єктів спільного інвестування, особливості управління їх активами, встановлює вимоги до складу, структури та зберігання активів, особливості розміщення та обігу цінних паперів інститутів спільного інвестування, порядок та обсяг розкриття інформації інститутами спільного інвестування з метою залучення та ефективного розміщення фінансових ресурсів інвесторів тощо.

Особливістю вітчизняного інвестиційного законодавства є те, що окремі аспекти в інвестиційній сфері, окрім вищевказаних нормативно-правових актів, регулюються також нормами господарського, податкового, валютного, банківського, фінансового, митного, цивільного й земельного законодавства, правовими актами про приватизацію, підприємництво, інноваційну діяльність, цінні папери та фондовий ринок, концесії тощо.

Державне регулювання в інвестиційній сфері також здійснюється за допомогою значної кількості указів Президента України, постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України тощо. Значну частину вітчизняного законодавства становлять міжнародно-правові акти, учасником яких є Україна: багатосторонні міжнародні угоди, конвенції, які спрямовані як на захист іноземних інвестицій, так і на врегулювання інших питань.

2010 року прийнято Закон України «Про державно-приватне партнерство» – нормативноправовий акт, який заклав фундамент для стимулювання розвитку співпраці між державним та приватними секторами. Вказаний Закон є рамковим та покликаний визначити основні принципи державно-приватного партнерства, зокрема:

• рівність перед законом державних та приватних партнерів під час провадження діяльності в рамках державно-приватного партнерства;
• заборона будь-якої дискримінації та обмеження прав приватних партнерів, крім випадків, передбачених законом;
• узгодження інтересів державного та приватного партнерів з метою досягнення взаємної вигоди та реалізації мети діяльності в рамках державно-приватного партнерства;
• справедливий розподіл ризиків, пов’язаних з виконанням договорів, укладених у рамках державно-приватного партнерства.

Максимальне спрощення для суб’єкта інвестиційної діяльності порядку отримання послуг, пов’язаних із підготовкою та реалізацією інвестиційних проєктів, шляхом запровадження принципу «єдиного вікна», покликаний забезпечити Закон України «Про підготовку та реалізацію інвестиційних проєктів за принципом «єдиного вікна» 2010 р.

Щодо співпраці нашої держави з КНР, то до дієвого механізму Комісії зі співробітництва між Урядом України та Урядом КНР у 2017 р. додався План дій Україна – Китайська Народна Республіка з реалізації ініціативи спільного будівництва «Економічного поясу шовкового шляху» і «Морського шовкового шляху XXI століття» (далі – «Один пояс, один шлях»). Сторони домовилися спільно сприяти реалізації проєктів співробітництва та ініціативи «Один пояс, один шлях» і зміцнювати співробітництво.

У рамках діяльності Підкомісії з питань торговельно-економічного співробітництва Комісії зі співробітництва між Урядом України та Урядом Китайської Народної Республіки, сторони домовилися просувати співробітництво між підприємствами та фінансовими установами обох держав. За взаємовигідним принципом сторони об’єднуватимуть зусилля в здійсненні торгівлі, зокрема сільськогосподарською продукцією, проводити роботи по реалізації масштабних проєктів у сферах інфраструктури та енергетики, у т. ч. відновлюваної енергетики, активно розвивати співпрацю у сфері високих технологій, розширювати обсяги і сфери інвестицій для підприємців.

Загалом аналіз стану правового регулювання в інвестиційній сфері Україні свідчить про те, що інвестиційне законодавство потребує подальшого вдосконалення, адже незважаючи на розгалужену систему правових актів, говорити про цілісну, взаємоузгоджену і конкурентоспроможну систему законодавства наразі передчасно.

ПЕРЕКОНАТИ ІНВЕСТОРІВ

Китайські інвестиції в економіку України за 29 років склали за різними оцінками від 40 до 300 млн доларів. Китайських, як і інших іноземних інвесторів, відштовхує негативний досвід вкладення коштів в український бізнес, неможливість вивести кошти або вийти з проєкту без фінансових втрат, особливості податкового законодавства, корупція, специфіка нашого світогляду, відсутність державних гарантій, нестача в Україні кваліфікованих фахівців. Необхідна комплексна Програма з поліпшення інвестиційного клімату України та іміджу країни в очах іноземців.

Мусимо визнати, Україна не дуже добре вміє врегульовувати конфлікти з інвесторами. Показово можна порівняти кількість суперечок, які країни не можуть врегулювати мирно або за допомогою місцевої судової системи. У цьому випадку інвестори йдуть у Міжнародний центр із врегулювання інвестиційних суперечок (ICSID) при Світовому банку. Наприклад, як позивач В’єтнам і Камбоджа фігурують у ICSID лише по одному разу, Лаос і Малайзія – по 3 рази, Філіппіни – 5, Індонезія – 8. Навіть у величезного Китаю – лише 3 таких випадки. Для порівняння, в України їх 15, включно із двома активними. Можливо, настав час позбутися негативного шлейфу шляхом вивчення і запозичення досвіду регулювання інвестиційної діяльності наших європейських і китайських партнерів?

У грудні 2020 р. відбулася міжнародна конференція «Україна: інвестиційна гавань у часи змін», яку організував урядовий Офіс із залучення та підтримки інвестицій UkraineInvest за підтримки Програми USAID «Конкурентоспроможна економіка України». Зібравши онлайн близько 1000 учасників з понад 60 країн світу, захід став інтерактивною платформою для інформування міжнародної та української інвестиційної спільноти щодо прогресу реформ і розвитку інвестиційного клімату в Україні протягом 2020 року.

Під час заходу були окреслені стратегічні плани держави на 2021 рік, зокрема пріоритетність Стратегії залучення інвестицій в економіку України. Представники Уряду анонсували посилення своєї ролі в розвитку діалогу між державою та бізнесом та ініціювали ряд заходів, спрямованих на покращення бізнесклімату.

У грудні Парламент ухвалив Закон № 3760 про «інвестиційних нянь», а в лютому 2021 р. Президент України підписав закон, який гарантує державну підтримку проєктів зі значними інвестиціями. Закон передбачає, що державна підтримка може надаватись у таких формах:

• звільнення від сплати окремих податків та зборів
• звільнення від оподаткування ввізним митом нового устаткування (обладнання) та комлектуючих, що ввозяться для реалізації інвестпроєкту
• переважне право користування земельною ділянкою державної або комунальної власності (надання у користування або оренду на умовах, визначених спеціальною інвестугодою та з переважним правом придбання такої ділянки після спливу строку дії договору)
• держава сприяє інвестору із знаними інвестиціями в процесі приєднання до мереж тепло-, газо-, водо- та електропостачання, інженерних комунікацій тощо, що належать суб’єктам природних монополій
• будівництво автомобільних шляхів, ліній звязку, засобів тепло-, газо-, водо- та електропостачання, інженерних комунікацій тощо, необхідних для реалізації проєкту, за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів

Закон також встановлює чіткі вимоги до інвестиційного проєкту:

1) це має бути проєкт у сфері переробної промисловості (крім діяльності з виробництва та обігу тютюнових виробів, спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв), добування з метою подальшої переробки та/або збагачення корисних копалин (крім кам’яного та бурого вугілля, сирої нафти та природного газу), поводження з відходами, транспорту, складського господарства, поштової та кур’єрської діяльності, логістики, освіти, наукової та науковотехнічної діяльності, охорони здоров’я, мистецтва, культури, спорту, туризму або курортно-рекреаційній сфері;

2) такий проєкт передбачає будівництво, модернізацію, технічне та/або технологічне переоснащення об’єктів інвестування, придбання обладнання та комплектуючих до нього, а також може передбачати будівництво за рахунок коштів інвестора об’єктів суміжної інфраструктури;

3) створення впродовж строку реалізації проєкту не менше 80 нових робочих місць. Середня заробітна плата працівників не менш як на 15% має перевищувати розмір середньої заробітної плати за відповідним видом діяльності в регіоні реалізації проєкту за попередній рік;

4) розмір інвестицій упродовж реалізації проєкту має перевищувати суму, еквівалентну 20 млн євро за офіційним курсом валют;

5) строк реалізації інвестиційного проєкту із значними інвестиціями не перевищує п’ять років.

Державна підтримка не поширюється на інвестиційні проєкти, що відповідають ознакам державно-приватного партнерства, а також не надається в ході приватизації об’єктів державної та комунальної власності. У законі є однозначний перелік тих, хто не може претендувати на державну підтримку.

За державною підтримкою проєкту зі значними інвестиціями інвестор має звернутися до уповноваженого органу, який повинен оцінити проєкт упродовж 60 днів та надати висновок про доцільність або недоцільність реалізації проєкту (можна оскаржити в суді). Таким органом може стати Міністерство розвитку економіки та торгівлі України.

Якщо уповноважений орган визнає проєкт доцільним, він протягом 30 робочих днів надсилає його до Уряду та відповідного органу місцевого самоврядування. Упродовж місяця Уряд приймає рішення щодо укладення спеціального інвестиційного договору та визначає особу, уповноважену на його підписання з боку держави.

Експертна спільнота вважає, що пріоритетними шляхами для залучення іноземних інвестицій повинні стати:

➡ завершення формування відповідної нормативно-правової бази (вітчизняна законодавча база має деякі недоліки: нестабільність і ненадійність, відсутність комплексності й наявність суперечностей у законодавчих актах. Нестабільність зумовлює неможливість спрогнозувати виробничо-господарську і фінансову діяльність об’єктів інвестування);

➡ подальше реформування податкової системи: спростити оподаткування підприємницької діяльності, знизити податкове навантаження та надати додаткові пільги іноземним інвесторам з метою підвищення податкової конкурентоспроможності вітчизняної економіки;

➡ інвесторам, що вкладають фінансові ресурси в слабко розвинені регіони, потрібно надавати додаткові преференції;

➡ сприяння розвитку інститутів фондового ринку;

➡ зміцнення фінансово-кредитної системи, створення небанківських фінансових установ, особливо лізингових і страхових компаній, венчурних фондів;

➡ сприяння розвитку венчурного бізнесу, для цього потрібна активізація розвитку вітчизняного фондового ринку та допомога держави у розміщенні цінних паперів венчурних фондів первинної емісії;

➡ стимулювання залучення інвестицій у науково-технічну та інноваційну діяльність;

➡ реклама інвестиційних переваг України в міжнародних засобах масової інформації та проведення тематичних конференцій для бізнесменів;

➡ передача потенційним інвесторам у довгострокову оренду земельних, мінеральних, лісових та водних ресурсів за умови організації ними в Україні виробництв продукції з високим ступенем переробки;

➡ постійне покращення вітчизняної автомобільної та залізничної транспортної мережі, з першочерговим розвитком сполучення між Чорним і Балтійським морями та між Європою і країнами Азії;

➡ проведення виваженої фінансової політики для стабілізації макроекономічного середовища, що сприятиме створенню сприятливого інвестиційного клімату та подоланню перешкод залучення іноземних інвестицій;

➡ розроблення детальної стратегії Уряду для заохочення інвестицій, також корисним було би створення порталу для інвесторів для їх інформаційної підтримки щодо законодавчих змін.

Як говорять мудрі люди, у світі немає дефіциту вільних грошей, є дефіцит привабливих ідей. Тому Україні задля успішного залучення ПІІ необхідне об’єднання зусиль професійних законотворців, державних відомств, дипломатичного корпусу, бізнес-структур і експертів-міжнародників. Влада ставить перед собою амбітні цілі, а правники своїм завданням вважають побудову сучасної сталої регулятивної інвестиційної бази, яка не потраплятиме під вплив короткострокових факторів.

Руслан ЛЕНІВСЬКИЙ,
президент «Компанії “Ти і Право” Ленівський Груп», член правління Української асоціації китаєзнавців