Згідно з положеннями статті 225 ЦК України, правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Варто зазначити, що правила статті 225 ЦК України поширюються і на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину, особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).
За українським законодавством, для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд, відповідно до статті 145 ЦПК України, зобов'язаний призначити судову - психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї із сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК України.
Який же з доказів більш вагомий при вирішенні питання наявності відповідного стану, вказав нещодавно Верховний суд (у справі №465/1217/16-ц, постанова від 17.10.2018).
За обставинами цієї справи працівниця соціальної служби взяла в пенсіонера паспорт з метою оформлення субсидії. Через рік останній дізнався про складений ним заповіт та нотаріально посвідчений договір довічного утримання, укладений із соцпрацівницею. Пенсіонер вказав, що підписав якісь папери, однак їх змісту пригадати не міг. Тому звернувся до нотаріуса та скасував заповіт. Також намагався скасувати й договір довічного утримання, результатом чого стало звернення до суду.
Зваживши на психічний стан позивача, багаторічне зловживання алкоголем (через що в момент укладення оспорюваного договору він міг не у повній мірі усвідомлювати значення своїх дій), висновки експертів і показання свідків, в судах перших двох інстанцій позов було задоволено.
Тоді соцпрацівниця звернулась до Верховного суду. Свою скаргу вона обґрунтувала тим, що перед підписанням дієздатність позивача була перевірена нотаріусом, а факт укладення договору відображений в його щоденнику.
Однак ВС касаційну скаргу відхилив. За позицією Верховного суду, висновок про тимчасову недієздатність учасника правочину необхідно робити на основі доказів, які свідчать про психічний стан особи в момент здійснення правочину. Причому, хоча висновок експертизи в такій справі є тільки одним із доказів у справі і йому необхідно давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи, записи в щоденнику тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
