У позовній заяві громадська організація стверджувала, що законопроекти ухвалено з порушенням Регламенту Верховної Ради України, і Президент України мав би накласти вето на вказані законопроекти. На думку позивача, законопроекти було ухвалено з порушенням пункту 1 частини 2 статті 37 та статті 47 Регламенту Верховної Ради України, а саме голосування  за народних депутатів, які безпосередньо не брали участі в день пленарного засідання.

Однак Верховний Суд зробив висновок, що ця справа не може бути розглянута в порядку адміністративного судочинства, як спір про визнання протиправними дій чи бездіяльності, скасування законопроектів, якщо було порушено встановлену Конституцією України процедуру їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Адже за своєю суттю Верховна Рада України не виконує владних управлінських функцій, а реалізовує свої повноваження щодо законодавчої діяльності. Це стосується і повноважень Президента України щодо підписання законів, прийнятих Верховною Радою України.

Натомість, якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура розгляду законів України, їх ухвалення або набрання ними чинності, такі справи мають розглядатися лише Конституційним Судом України. Ця ухвала може бути оскаржена до Великої Палати Верховного Суду протягом 15 днів з дня її підписання (ухвала ВС від 10 грудня 2018 року у справі № 9901/947/18.