Коли самообмова при незаконному засудженні не є перешкодою для стягнення компенсації

Позивач просив стягнути з Державного бюджету України на свою користь 1 мільйон гривень на відшкодування моральної шкоди. За обставинами справи, вироком суду, який було залишено без змін ухвалою апеляційного суду, особу було незаконно засуджено за част. 2 ст. 15, част. 2 ст. 152, част. 1 ст. 153, част. 1 ст. 186 ККУ до 7 років позбавлення волі. Суд касаційної інстанції направив справу на новий розгляд в апеляційний суд, а останній – призначив проведення додаткового розслідування. У результаті – місцевий суд ухвалив щодо особи виправдувальний вирок.

Тоді особа звернуласть з позовом до прокуратури, Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди, на підставі незаконного перебування під слідством і судом більше 4 років.

Суди перших двох інстанцій погодились щодо часткового задоволення позовних вимог та стягнення на користь позивача 75 980 грн на відшкодування моральної шкоди. Підстави для цього – відповідальність відповідача за моральну шкоду, завдану неправомірними рішеннями, тривалою бездіяльністю посадових осіб, пов'язаних з невиконанням своїх обов'язків, тривалим перебуванням під слідством і судом, протягом яких позивач не мав можливості вести звичайний спосіб життя, переносив дискомфортні умови існування та вимушений пристосовуватися до несприятливих умов (ст. 23, 1167, 1176 ЦК України).

Тоді Державна казначейська служба України звернулась до Верховного суду, зазначаючи про те, що судами першої та апеляційної інстанцій залишено поза увагою факт самообмови, оскільки у поясненнях позивач особисто повідомив щодо обставин скоєного ним злочину. А за част. 4 ст. 1176 ЦК України, фізична особа, яка у процесі досудового розслідування або судового провадження шляхом самообмови перешкоджала з'ясуванню істини і цим сприяла незаконному засудженню, незаконному притягненню до кримінальної відповідальності, незаконному застосуванню запобіжного заходу, незаконному затриманню, незаконному накладенню адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, не має права на відшкодування шкоди.

Однак ВС залишив рішення судів без змін. ВС пояснив, що аналіз положень част. 4 ст. 1176 ЦК України дає підстави дійти висновку, що під самообмовою необхідно розуміти завідомо неправдиві показання підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, дані з метою переконати органи попереднього слідства і суд у тому, що саме ним здійснено злочин, який він у дійсності не вчиняв.

Водночас у виправдувальному вироку місцевого суду встановлено, що показання позивач давав органам досудового розслідування під психологічним тиском з боку працівників міліції, тому здійснив самообмову не з власної волі, а тому є підстави для відшкодування моральної шкоди (за част. 1 ст. 1176 ЦК України).

Зокрема, ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Крім того, відшкодування завданої такими суб’єктами шкоди  можливе лише в окремих випадках: у разі незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

В інших випадках відшкодування шкоди, завданої цими органами, регулюється положеннями част. 6 ст. 1176 ЦКУ - така шкода відшкодовується, виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами, згідно з правилами ст. 1173, 1174 ЦКУ (постанова ВС від 27.11.2018 у справі № 727/3926/16-ц).

Прочитано 1422 разів