Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що строк для прийняття спадщини позивачем пропущено без поважних причин. Водночас, у суді було доведено, що брат позивача проживав однією сім'єю з матір'ю його покійної дружини з 1996 року, тобто не менше п'яти років до часу відкриття спадщини. Суди прийняли рішення про часткове задоволення вимог позивача.

Однак з таким рішенням не погодився Верховний Суд, який передав справу в частині вирішення позовних вимог про визначення додаткового строку для прийняття спадщини на новий розгляд.

Верховний суд нагадав, що у п. 24 постанови Пленуму ВСУ від 30.05.2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» зазначено, що, вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Більше того, згідно з правовою позицією, висловленою ВСУ у постанові від 26 вересня 2012 року у справі № 6-85цс12 та у постанові від 4 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15 правила частини третьої статті 1272 ЦК України можуть бути застосовані, якщо:

1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви;

2) ці обставини визнані судом поважними.

Верховний суд зазначив, що незнання про те, чи оформив син померлого спадщину, а також той факт, що позивач дізнався про смерть сина брата і, відповідно, про те, що він згідно з частиною другою статті 1258 ЦК України одержав право на спадкування вже після завершення строку на прийняття спадщини, можуть бути визначені судами поважними причинами.

А встановивши в судовому порядку факт постійного проживання брата позивача із матір'ю його покійної дружини, суди, на думку ВС, не врахували, що саме по собі визнання юридичного факту в судовому порядку є непотрібним, якщо від цього факту не виникають, не змінюються чи не припиняються інші правовідносини (постанова ВС від 19.12.2018 у справі № 540/147/17).