Місцевий суд у задоволенні позову відмовив, проте апеляційний суд позовні вимоги задовольнив. Пізніше, Верховний суд скасував рішення  суду апеляційної інстанції і залишив в силі рішення суду першої інстанції. Наводимо аргументи ВС:

1. За положенням ч. 3 ст. 7 Закону «Про оренду землі», новий власник житлового будинку, будівлі або споруди, що розташовані на орендованій земельній ділянці, отримує і право оренди на цю земельну ділянку.

2. Так само, част. 1 ст. 377 ЦК визначено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

3. Договір, який передбачає набуття права власності на нерухомість, автоматично припиняє договір оренди ділянки попереднім орендарем.

Таким чином, за висновком Верховного Суду, у разі переходу права власності на нерухомість заміна орендаря ділянки у відповідному чинному договорі оренди землі відбувається автоматично, незалежно від того, чи відбулося документальне переоформлення орендних правовідносин. Відповідно, новий власник об'єкта нерухомості, якому переходить право оренди, набуває права оренди за чинним договором оренди, а не у порядку повторного надання земельної ділянки, тобто має місце заміна сторони у зобов'язанні (постанова ВС від 27.02.2019 у справі № 913/661/17).

Зазначимо, аналогічна правова позиція була викладена у постанові Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 910/20774/17.