Разом з тим, види робочого часу розрізняють за його тривалістю, а саме:

- нормальної тривалості;

- неповний робочий час;

- скорочений робочий час.

Згідно із ст. 45 Конституції України максимальна тривалість робочого часу визначається законом. У статті 50 КЗпП України встановлено, що нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень як при п’яти, так і при шестиденному робочому тижні.

Водночас, ч. 2 ст. 50 КЗпП  забезпечує можливість при укладенні колективного договору  або за трудовим договором встановлювати для працівників меншу тривалість робочого часу. Зокрема, за положеннями ст. 56 КЗпП при прийнятті на роботу і після може встановлюватися (за згодою між працівником і власником) неповний робочий день або неповний робочий тиждень. Праця у цих випадках оплачується пропорційно відпрацьованому часу, а при відрядній оплаті праці — залежно від виробітку.

Неповний робочий часможе бути встановлено угодою роботодавця і працівника на певний строк і без зазначення строку. В обов’язковому порядкуна прохання працівниканеповний робочий час встановлюється для вагітних жінок, жінок, що мають дітей віком до 14 років, дитину-інваліда, для догляду за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку.

Особи, які працюють неповний робочий час, користуються тими самими правами, що і працюючі на умовах нормального робочого часу.Їм надається відпустка тієї самої тривалості, надаються вихідні і святкові дні, час роботи зараховується у трудовий стаж (ч. 3 ст. 56 КЗпП).

Варто зазначити, що встановлення неповного робочого часу можливе не тільки з ініціативи працівника, а й власника підприємства. Однак в такому випадку встановлення неповного робочого часу є для працівників зміною істотних умов праці, адже, як правило, знижується розмір оплати праці.Тому про встановлення неповного робочого часу роботодавець має попередити працівників не пізніше ніж за 2 місяці. А впродовж зазначеного періоду - зберігаються попередні умови праці. 

У свою чергу, таке поняття як скорочена тривалість робочого часу -це вид робочого часу, який встановлюється законодавством (ст. 51 КЗпП), є обов’язковим для роботодавця і оплачується як робочий час нормальної тривалості.

Скорочений робочий час встановлюється:

- для працівників віком від 16 до 18 років — 36 годин на тиждень;

- для осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють в період канікул) 24 години на тиждень;

- для працівників, зайнятих на роботах з шкідливими умовами праці, — не більш як 36 годин на тиждень;

для окремих категорій працівників розумової праці, діяльність яких пов’язана з підвищеним інтелектуальним і нервовим напруженням у випадках, передбачених законодавством наприклад, лікарі, вчителі, викладачі середніх спеціальних і вищих навчальних закладів тощо).

Таким чином, головні відмінності неповного та скороченого робочого часу полягають в тому, що: 

- неповний робочий день встановлюється за згодою сторін, а скорочений  — встановлений законодавством тільки для окремих категорій працівників;

- неповний робочий час може встановлюватися будь-якому працівнику, тоді як скорочена тривалість робочого часу встановлюється тільки для окремих категорій працівників;

- при неповному робочому дні праця оплачується пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку, а при скороченому робочому дні — як за повний робочий день.