За обставинами справи, апеляційна скарга представника особи була залишена без руху на тій підставі, що додана квитанція судом не може бути прийнята як доказ сплати судового збору, оскільки вказаний у ній платник (помічник адвоката) не є стороною у справі.
Крім того, суд вказав, що доказів на підтвердження повноважень помічника щодо несення судових витрат і сплати судового збору суду надано не було.
Тоді представник подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просив скасувати ухвалу апеляційного суду і передати справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Свою скаргу представник мотивував тим, що суд помилково повернув подану ним апеляційну скаргу, оскільки відповідно до Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті основними вимогами до квитанції про сплату судового збору є саме призначення платежу.
Верховний суд задовольнив скаргу представника і скасував ухвалу апеляційного суду з огляду на таке.
Згідно з п.3 ч.4 ст.356 ЦПК до апеляційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
У даній справі апеляційний суд не прийняв як доказ сплати судового збору квитанцію, оскільки у назві реквізиту «Платник» указано особу, яка не є стороною у справі і не подає апеляційної скарги.
Однак до поданої апеляційної скарги додано квитанцію про сплату судового збору у необхідному розмірі. Окрім того, у назві реквізиту «Призначення платежу» зазначено, зокрема, номер справи, оскаржене рішення та особу, в інтересах якої подано скаргу.
Як відомо, Європейський суд з прав людини зауважив, що внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, установлених законом («Shishkov v. Russia», №26746/05, §110, ЄСПЛ, від 20.02.2014).
З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції вважає, що висновок суду апеляційної інстанції щодо неможливості прийняття квитанції як доказу сплати судового збору у зв’язку із зазначенням у ній платником іншої особи, а не учасника справи чи представника, а відтак і застосування наслідків невиконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, є обмеженням особи в доступі до суду, передбаченим ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
