Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 910/13109/18.

СУТЬ СПОРУ

Кредитор звернувся до суду з позовом до поручителя про стягнення коштів. Позивач (банк) просив солідарно стягнути заборгованість за договором банківського обслуговування з позичальника (ТОВ) та його поручителя (фізособи) на підставі неналежного виконання позичальником умов договору банківського обслуговування, через що і виникла заборгованність, а також, враховуючи, що зобов`язання боржника були забезпечені порукою.

СУДОВА ПОЗИЦІЯ

Місцевий та апеляційний суди задовольнили позовні вимоги і стягнули заборгованість солідарно з боржника та поручителя. Однак Велика Палата Верховного Суду не погодилась із таким висновком і відмовила у задоволенні позову.

Доводи ВП ВС:

✔ У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частина 1 ст. 554 ЦК України). Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (част. 2 ст. 554 ЦК України).

✔ Ст. 559 ЦК передбачено, що зміна обсягу зобов'язань боржника може бути підставою для припинення поруки. Зокрема, порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

✔  Відповідно до частини 1 статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

✔ Навіть якщо умовами договору поруки передбачено, що поручитель при укладанні  договору дає свою згоду на збільшення основного зобов'язання, це не виключає застосування положень абзацу 3 ч. 3 ст. 202 ЦК, та, відповідно, не звільняє від необхідності узгодження певних вчинених в односторонньому порядку змін до основного зобов'язання із поручителем у належній формі.

✔ Відповідно до ч. 1 ст. 654 ЦК зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Велика Палата зазначила, що оскільки кредитний ліміт за кредитними зобов'язаннями боржника збільшено без погодження з поручителем, то суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для солідарного стягнення з боржника та поручителя спірних сум, оскільки порука за відповідним договором є припиненою в силу положень ч. 1 ст. 559 ЦК (у відповідній редакції).

Повний текст постанови Великої палати Верховного суду у справі № 910/13109/18 доступний за посиланням.