У касаційній скарзі захисник особи зазначив про відсутність події злочину, передбаченого ч. 2 ст. 263 КК України, на підставі відсутності закону, який би регулював порядок надання дозволу на носіння зброї. Зазначимо, у даній нормі передбачена відповідальність за "носіння, виготовлення, ремонт або збут кинджалів, фінських ножів, кастетів чи іншої холодної зброї без передбаченого законом дозволу".

Касаційний кримінальний суд цю скаргу відхилив.

На думку Верховного суду, норма ст. 263 Кримінального кодексу України є субсидіарною і для розуміння незаконності поводження зі зброєю вимагає аналізу відповідного закону. Однак саме поняття «закон» вміщає в себе розширене тлумачення і може включати окремі нормативні акти, що регулюють відповідні правовідносини. А тому за положеннями ст. 263 КК України, тут є об’єктивна сторона складу злочину.

За результатами касаційного розгляду Верховний суд направив справу на новий розгляд до апеляційного суду (який при формулюванні обвинувачення визнаного судом доведеним не зазначив форми вини як обов'язкової обставини, що підлягає встановленню), при цьому, залишив особу під вартою на строк, мінімально необхідний для вирішення вказаного питання судом апеляційної інстанції (постанова КАС ВС від 31.05.2018 у справі № 127/27182/15-к).

Більше того, за ст. 53 ПК України, платник податків, який діяв відповідно до індивідуальної податкової консультації (навіть якщо така консультація за своїм змістом була неправильною і призвела до порушень платником податків  податкового законодавства) звільняється від відповідальності.

Крім того, платник податків має право оскаржити надану йому індивідуальну податкову консультацію в суді. Цим правом і скористався позивач, звернувшись до суду з метою оскаржити надану йому ІПК (фактично, коротку відписку) на підставі того, що вона, на його думку, не відповідає вимогам ст. 52, 53 ПКУ.

Суди перших двох інстанцій не знайшли підстав для того, щоб цей позов задовольнити, позаяк, за їх висновком, ІПК повністю відповідала методичним рекомендаціям щодо надання органами ДПС України консультацій, а сама природа ІПК не породжує жодних юридичних наслідків, адже за своїм змістом не є рішенням суб’єкта владних повноважень чи нормативно-правовим актом.

З такими висновками зовсім не погодився Верховний суд, вказавши таке:

- ІПК як правовий акт індивідуальної дії створює або припиняє права та обов’язки платника податків;

- ІПК можна оскаржити в суді;

- при розгляді позову платника податків щодо визнання ІПК недійсною, суд має перевірити обставини щодо відповідності зазначених у консультації висновків нормам відповідного податку чи збору.

- у випадку визнання ІПК недійсною, органи ДПС зобов’язані надати платнику податків нову ІПК.

Оскільки суди попередніх інстанцій не дослідили усіх обставин, зокрема, щодо відповідності ІПК нормам або змісту податків, Верховний суд скасував їх рішення та направив справу на новий розгляд (постанова ВС/КАС від 20.02.2018 у справі № 813/2617/15).