Наявність відмінних один від одного висновків судів різних юрисдикцій щодо застосування судами положень статей 256, 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності у правовідносинах, що регулюються статтею 388 ЦК України, на думку Великої Палати, вказувало на існування виключної правової проблеми, вирішення якої має важливе значення для розвитку права в цілому.

Передаючи справу на розгляд Великої Палати, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив про необхідність вирішення питання щодо застосування судами відповідних положень статей 256, 261 ЦК при визначенні початку перебігу позовної давності: а саме з моменту, коли особа довідалася/або могла довідатися про момент порушення її права, тобто з вибуття майна із власності або користування чи з моменту набуття майна особою, у якої це майно перебуває на час подачі позову.

За результатами розгляду справи Велика Палата дійшла висновку, що з огляду на принцип непорушності права володіння майном початок перебігу позовної давності обчислюється з моменту, коли майно вибуло з власності власника.

При цьому ВП/ВС зауважила, що строк позовної давності не підлягає поновленню у разі укладання надалі договору купівлі-продажу відповідного майна.

Зазначена правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19).

Із коментарем судді-спікера Великої Палати ВС щодо ухваленого рішення можна ознайомитися за посиланням http://bit.ly/34lCHqp.