Така позиція міститься у у постанові КЦС ВС від 20 листопада 2019 року по справі № 296/2509/16-ц.

За обставинами справи, позивач просив стягнути з пішохода збитки за ремонт свого автомобіля через ДТП, яка сталася через те, що пішохід раптово вибіг на проїзну частину, не впевнившись у відсутності небезпеки для себе та інших учасників дорожнього руху, створив небезпеку для руху водію автомобіля. Внаслідок даної ДТП пішохід отримав тілесні ушкодження, а належний позивачу автомобіль - механічні пошкодження.

Суд  першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, стягнув із пішохода, що став винуватцем ДТП, вартість матеріального збитку, завданого позивачеві внаслідок пошкодження належного йому автомобіля на підставі ст. 1166 ЦК. З таким рішенням погодився й Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду. Водночас, за позицією ВС, пішохід у даній справі не може нести відповідальність за ст. 1187 ЦК України.

Зазначимо, у статті 1187 ЦК України  встановлені підстави і порядок відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, а також передбачено нормативну дефініцію джерела підвищеної небезпеки.

Зокрема, частина друга статті 1187 ЦК України встановлює суб'єкта відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки. Відповідно до положень цієї статті таким суб`єктом є особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Таким чином, суб`єкт відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, має відповідати таким ознакам:

1) володіння джерелом підвищеної небезпеки (транспортним засобом);

 2) правомірність володіння відповідним об`єктом (володіння має виникнути на правових підставах, примірний перелік яких наведено у частині другій статті 1187 ЦК України - право власності, інше речове право, договір оренди, підряду тощо).

На думку ВС, пішохід як учасник дорожнього руху (ст. 14 Закону «Про дорожній рух») не є особою, на яку поширюються норми ст. 1187 ЦК, і навіть у разі скоєння правопорушення, що потягло за собою заподіяння шкоди власнику транспортного засобу, не може вважатися належним суб'єктом відповідальності за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки (транспортним засобом).

А тому, з огляду на імперативні положення ч. 2 ст. 1187 ЦК на пішохода, який винний у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, не може бути покладений обов'язок з відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки.

Водночас неможливість кваліфікації пішохода як належного суб'єкта відповідальності за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, у порядку, передбаченому ст. 1187 ЦК, не свідчить про відсутність правових підстав для притягнення пішохода, з вини якого сталася ДТП, до цивільно-правової відповідальності за завдану його неправомірними діями шкоду на загальних підставах.

За позицією ВС, на спірні правовідносини поширюються норми ст. 1166 ЦК, якою врегульовані загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, лише якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.