Відповідне положення міститься у постанові КАС ВС від 27 листопада 2019 року у справі № 750/6330/17.
За обставинами справи, позивач, який є учасником бойових дій і має право на пільги, встановлені Законом "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", неодноразово звертався до Чернігівської міської ради з заявами, в яких, посилаючись на ст. 118-122 Земельного кодексу та ст. 12-15 вищезазначеного Закону, просив надати йому дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо безоплатного відведення у власність земельних ділянок.
На свої прохання позивач отримував офіційні листи з відмовою, згідно з рішенням Управління земельних ресурсів.
Тоді позивач звернувся до суду із вимогою компенсувати заподіяну йому моральну шкоду, посилаючись на те, що відповідач був зобов'язаний в місячний термін ухвалити на пленарному засіданні міської ради рішення по суті питань, порушених в його заявах.
У свою чергу, відповідач проти позову заперечував. За його позицією, за результатами розгляду звернень Управління земельних ресурсів листами повідомляло особу про відсутність підстави для розгляду питання надання дозволів на розробку проектів землеустрою.
Суди двох інстанцій погодилися з доводами позивача, що має місце протиправна бездіяльність, оскільки вирішення клопотань повинно було відбуватись на пленарному засіданні міської ради із прийняттям відповідного рішення.
Суд першої інстанції зобов'язав відповідача відшкодувати позивачу моральну шкоду у розмірі 2 тис. грн (замість 10 тис. грн, про які просив позивач). Апеляційний суд рішення щодо виплати компенсації скасував. Скасовуючи рішення в частині відшкодування моральної шкоди, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач не надав суду жодних переконливих доказів на підтвердження причинного зв`язку між бездіяльністю відповідача та завданням моральної шкоди (у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань тощо).
КАС ВС з таким висновком не погодився, зазначивши, що суд апеляційної інстанції, відмовляючи позивачеві у задоволенні позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди, допустив неправильне застосування норм матеріального права.
Неналежне виконання органами державної влади чи місцевого самоврядування своїх повноважень, що призвело до порушення прав людини, свідчить про невиконання державою в особі відповідного органу її головного обов'язку перед людиною - утверджувати та забезпечувати її права.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 23 Цивільного кодексу особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Зазначимо, моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (п. 2, 4 ч. 2 ст. 23 ЦК).
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Водночас ВС вказав на те, що відсутність наслідків у вигляді розладів здоров'я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.
У даній справі, оскільки відповідач не довів, що його тривала протиправна бездіяльність не викликала у позивача психічне напруження у зв'язку з очікуванням рішення, розчарування в діяльності народних обранців громади та додаткове психічне напруження, викликане дискримінацією під час розгляду його заяв порівняно з заявами інших громадян, які належно вирішувались, у суду не було підстав для висновку про те, що моральну шкоду не заподіяно.
Таким чином, Верховний Суд скасував рішення суду апеляційної інстанції та залишив в силі рішення суду першої інстанції про присудження позивачу компенсації моральної шкоди від держоргану у сумі 2000 грн, яку визнав у даній справі співмірною.
До речі, що стосується розміру моральної компенсації, то за правилами ч. 3 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування за загальним правилом судом мають враховуватися вимоги розумності і справедливості. З огляду на те, що "розумність" і "справедливість" є оціночними поняттями, суди, насамперед першої та апеляційної інстанції, які заслуховують сторін та встановлюють фактичні обставини справи, наділені правом на широкий діапазон розсуду під час визначення розумного та справедливого (співмірного) розміру відшкодування моральної шкоди. Суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, а отже, за загальним правилом, не може переоцінювати ці факти. Якщо суди першої чи апеляційної інстанції встановили факт заподіяння моральної шкоди та визначили її розмір з урахуванням вимог ч. 3 ст. 23 ЦК України, суд касаційної інстанції не може змінювати цей розмір лише з мотивів незгоди скаржника з розміром відшкодування.
