Так, за обставинами справи "Янушкевичієне проти Литви" (заява №69717/14), служба розслідувань фінансових злочинів розпочала кримінальне провадження, пов’язане із протиправним привласненням майна, в рамках якого у злочинній діяльності підозрювались більше тридцяти осіб та компаній. Віда Янушкевичієне отримала повідомлення про підозру як організатор. Її допитали у присутно адвоката, вона відмовилась відповідати.

У 2009-2011 рр. прокуратура виділяла матеріали досудового розслідування щодо окремих компаній та їх керівників, оскільки було зібрано достатньо доказів і справа була готова до розгляду в суді в цій частині. Суд ухвалював вироки в цих епізодах, встановивши шахрайство, привласнення майна у великих розмірах та підроблення документів. В описовій частині вироків згадувалися компанії, пов’язані з Янушкевичієне, але остання не мала процесуального статусу в рамках цих проваджень, або мала статус свідка і не давала показань. У 2014 р. прокуратура склала обвинувальний акт у справі проти Янушкевичієне та кількох інших осіб. У справі були використані, серед іншого, докази з раніше виокремлених епізодів. Суд почав розглядати справу по суті, але в 2018 р. закрив її через сплив строків давності.

У результаті Янушкевичієне звернулася до ЄСПЛ, стверджуючи, що рішення суду, прийняті у виокремлених кримінальних провадженнях містили інформацію про те, що вона вчиняла злочини як учасник організованої групи, незважаючи на те, що її ніхто не визнав її винною в цих злочинах, що є порушенням ч. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Не маючи процесуального статусу у кримінальних справах проти співучасників, Янушкевичієне не мала можливості захищатись від обвинувачень та оскаржувати заяви, що стосувалися її у відповідних судових рішеннях. Заявниця також скаржилася, що у неї не було можливості оскаржити судові рішення у справах проти третіх осіб (ст. 13 Конвенції).

У Страсбурзі пояснили, що засобом захисту проти ймовірних порушень презумпції невинуватості може вважатися відповідний цивільний позов та отримання грошової компенсації за порушення честі та гідності особи. Однак заявниця не подала такого позову. Також вона не просила суд продовжувати розгляд кримінальної справи проти неї.

Зважаючи на вищевикладене, ЄСПЛ констатував, що заявниця не вичерпала внутрішні засоби захисту і оголосив скаргу неприйнятною в частині ч. 2 ст. 6 Конвенції. Також встановлено відсутність порушення ст. 13 Конвенції. Однак судді ЄСПЛ Пауло Пінто де Альбукерке, Егідіус Куріс та Пітер Пацолай висловили окрему думку про те, що міркування, що лежать в основі зроблених висновків, суперечать практиці Суду.

За словами судів, "попри те, що кримінальну справу проти Янушкевичієне було припинено за спливом строків давності, її фактичне обвинувачення у злочинах має залишитися назавжди. Відтак, скарга відповідно до ч. 2 ст. 6 є прийнятною. Також мало місце порушення ст. 13 Конвенції". У результаті, справу було передано на розгляд Великої Палати.

З текстом рішення ЄСПЛ у справі "Янушкевичієне проти Литви" (заява №69717/14) можна ознайомитися за посиланням.