За обставинами справи, Господарський суд стягнув з АТ за порушення умов договору на користь Товариства  418 809,89 грн основного боргу, крім того - 7 830,93 грн. 3% річних та 27 021,06 грн. інфляційних втрат. Таке рішення підтримав і апеляційний суд.

Свої рішення суди мотивували тим, що ТОВ (позивач) довів несвоєчасне виконання АТ (відповідачем) зобов`язань за договором у частині розрахунків за виконані на підставі цього договору будівельні роботи.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся із касаційною скаргою, в якій вказав, що суди залишили поза увагою наявність у пунктах 6.8, 6.10 вказаного договору положення щодо незастосування контрагентами санкції, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, у частині річних у випадках порушення замовником строків розрахунків.

Верховний суд скаргу Акціонерного товариства залишив без задоволення. ВС зазначив, що вимоги ч. 2 ст. 625 ЦК України мають імперативний характер. Цією правовою нормою передбачено можливість сторін у договорі лише змінювати розмір відсотків річних. Право сторін у договорі забороняти та не застосовувати вимоги закону, встановлені ч. 2 ст. 625 ЦК України, вказаною правовою нормою не передбачено.

Більше того, умови договору щодо незастосування контрагентами санкції, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК , порушують права позивача та не забезпечують дотримання справедливого балансу між правами та охоронюваними законом інтересами сторін договору. Адже відповідно до таких умов договору, відповідач, всупереч вимогам закону (ч. 2 ст. 625 ЦК України), звільняється від відповідальності за порушення грошового зобов`язання, тоді як ч. 3 ст. 614 ЦК України передбачено, що правочин, яким скасовується чи обмежується відповідальність за умисне порушення зобов'язання, є нікчемним. 

З повним текстом постанови ВС від 16.04.2020 у справі №  914/479/19 можна ознайомитись за посиланням.