З 28 серпня діє новий Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерство юстиції від 27 серпня 2018 року № 2785/5.

У касаційній скарзі захисник особи зазначив про відсутність події злочину, передбаченого ч. 2 ст. 263 КК України, на підставі відсутності закону, який би регулював порядок надання дозволу на носіння зброї. Зазначимо, у даній нормі передбачена відповідальність за "носіння, виготовлення, ремонт або збут кинджалів, фінських ножів, кастетів чи іншої холодної зброї без передбаченого законом дозволу".

Касаційний кримінальний суд цю скаргу відхилив.

На думку Верховного суду, норма ст. 263 Кримінального кодексу України є субсидіарною і для розуміння незаконності поводження зі зброєю вимагає аналізу відповідного закону. Однак саме поняття «закон» вміщає в себе розширене тлумачення і може включати окремі нормативні акти, що регулюють відповідні правовідносини. А тому за положеннями ст. 263 КК України, тут є об’єктивна сторона складу злочину.

За результатами касаційного розгляду Верховний суд направив справу на новий розгляд до апеляційного суду (який при формулюванні обвинувачення визнаного судом доведеним не зазначив форми вини як обов'язкової обставини, що підлягає встановленню), при цьому, залишив особу під вартою на строк, мінімально необхідний для вирішення вказаного питання судом апеляційної інстанції (постанова КАС ВС від 31.05.2018 у справі № 127/27182/15-к).

Так, у постанові від 13.03.2018 у справі № 804/1113/16 Верховний суд вказав про те, що позови  платників податків, спрямовані на оскарження рішень (у тому числі наказів про призначення перевірки), дій або бездіяльності контролюючих органів щодо призначення та/або проведення перевірок, можуть бути задоволені лише в тому разі, якщо до моменту винесення судового рішення не відбулося допуску посадових осіб контролюючого органу до спірної перевірки.

За обставинами справи, ОДПІ згідно з планом-графіком прийняла наказ про проведення документальної планової виїзної перевірки товариства, за результатами якої склала акт, що пізніше став підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення про збільшення підприємству суми грошового зобов’язання з ПДВ за основним платежем у розмірі 2463625,00 грн та за штрафними санкціями у розмірі 1231812,50 грн.

Товариство звернулось до суду з метою визнати незаконним та скасувати наказ ОДПІ про проведення перевірки на підставі встановленого державою мораторію щодо проведення перевірок відповідно до Прикінцевих положень Закону від 28.12.2014 року № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи».

Попри те, що апеляційний суд задовольнив позовні вимоги товариства, Касаційний адміністративний суд це рішення скасував, зазначивши, що платник податку, який вважає порушеним порядок та підстави призначення податкової перевірки, зокрема виїзної, щодо нього, має захищати свої права шляхом недопуску посадових осіб контролюючого органу до такої перевірки. Якщо ж допуск до податкової перевірки відбувся, в подальшому предметом розгляду в суді має бути лише суть виявлених порушень податкового та іншого законодавства.

Тобто, за позицією Верховного суду, допустивши посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки, тим самим підприємство втрачає своє право на оскарження наказу про проведення такої перевірки, адже це не може призвести до відновлення порушених прав товариства, оскільки ці права порушують наслідки перевірки, а саме: видане податкове повідомлення-рішення.

Саме це повідомлення, на думку суду, мав би оскаржити позивач у справі з підстав його невідповідності закону чи з підстав застосування до позивача гарантованого державою мораторію га проведення перевірки.

Відповідна постанова Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 804/1113/16  доступна за посиланням.

Зазначимо, що відповідно до част. 3 ст. 74 ЦПК України, судові повістки про виклик у суд надсилаються учасникам процесу (сторонам, свідкам, експертам, спеціалістам, перекладачам), а судові повістки-повідомлення - особам, які беруть участь у справі з приводу вчинення процесуальних дій, у яких участь цих осіб не є обов'язковою.

Відповідно до положень ст. 76 ЦПК України, фізособі судова повістка вручається під розписку, а юрособі - відповідній службовій особі, яка розписується про її отримання. Розписка про отримання судової повістки з вказівкою про дату вручення того ж дня має бути повернена до суду.

У випадку, якщо за місцем проживання зазначеної фізособи не було, розписка вручається членам сім’ї або відповідній ЖЕО чи виконавчому органу місцевого самоврядування. У той же час, судова повістка, вручена представнику особи, вважається такою, що вручена їй особисто.

У справі, рішення щодо якої переглядав ВС, апеляційний суд, відклав справу на підставі неявки позивача разом з представником і повторно надіслав судові повістки на адресу представника позивача. Однак на той момент повноваження представника закінчились, і, хоча відмітка про отримання судової повістки представником була зроблена, суд не перевірив повноваження особи та не повідомив позивача за вказаною адресою.

Таким чином, оскільки апеляційний суд проігнорував факт завершення дії довіреності, Верховний суд зробив висновок, що позивача не повідомили належним чином і з порушенням відповідних норм процесуального законодавства ухвалили рішення за відсутності позивача. 

Відповідно до част. 4 ст. 411 ЦПК України, справа передається на новий розгляд до апеляційного суду, якщо процесуальні порушення були зроблені лише цим судом. Тому ВС скасував рішення суду апеляційної інстанції та передав справу на повторний розгляд до цього ж суду (постанова ВС від 15 березня 2018 року у справі №2-71/2010).

.